«З катамарана не стрибати, по ньому не ходити, на ньому не курити. Погода ідеальна, але може бути невеликий дощик. Головне, що нема сонця, бо на воді нема де сховатися і ви, як на сковорідці. Жарить, парить, що страшне. Комусь погано, щось сталося – за борт», – отак із жартами інструктує сплавників голова ГО «Гірський рятувальний центр» Олег Ковтун.
Його уважно слухають зо три десятка волонтерів. Вони приїхали на сплав по Дністру та прибирання його берегів, пише Репортер.
Без команди нічого не робити!
Громадська організація «Гірський рятувальний центр» (ГРЦ) у 2018 році започаткувала програму «Рятувальники для природи». Вони організовують різні акції з прибирання сміття та благоустрою пам’яток природи, історії та культури. Уже провели близько 30 екологічних акцій.
Минулих вихідних також збирали добровольців. Сплавитись вперше в житті по річці на катамарані, а заодно зробити добру справу напросився і Репортер.
У селі Долина Тлумацького району на березі річки вже стоять накачані катамарани. Їх чотири. Поруч рятувальні жилети, водонепроникні мішки, аби поставити особисті речі, окремо – весла.
Олег Ковтун збирає прибулих півколом для інструктажу. Він високий, міцний і чимось десь схожий на індіанського вождя. На цьому сплаві він головний. Ділить екіпажі, вибирає старших серед інструкторів, а вони вже набирають собі команду. А приїхали на Дністер з Франківська і великі, і малі – загалом 32 людей. Тож ділимося на чотири команди. На кожному катамарані по вісім людей.
Ковтун розказує правила: що можна, що заборонено, як сходити на катамаран, як злазити з нього, як тримати весло і гребти.
«Без команди – нічого не робити, – доволі суворо настановляє він. – Я вас дуже прошу. Нас усіх чекають вдома. Найкращий відпочинок, коли ми всі живі та здорові. У нас є лікар – Мирослав Яворський. Працює 20 років з гірськими рятувальниками й водолазами. В разі чого – до нього. При посадці на катамаран будьте обережні, бо берег намулений, аби не підсковзнутися. Коли сходите з катамарана, спершу станьте добре одною ногою й лише потім знімайте іншу. Катамарани на воду!».
Ти неси мене ріка
Ранкова дністровська вода бадьорить краще за добру каву, бо доводиться лізти майже по коліна. Але на катамарані м’яко та зручно. Розумієш, що ніяк не звалишся, то вже й не страшно.
Відчалюємо, відштовхуємося від берега веслами. Кілька хвилин руки трусяться від хвилювання, але потім попускає. Йдемо посередині ріки. До берега ого-го. Вода мутна, спокійна. Лише зверху проглядається невелика течія, яка лагідно забирає катамаран й веде, куди їй треба. Тому сильно не гребемо, хіба коли треба пришвидшитися чи відплисти від правого чи лівого берега, аби не сісти на мілину.
Хтось з наших уже пішов вперед, хтось йде поруч. Інструктори перегукуються між собою, щось розповідають. Всім весело.
До першої зупинки – села Возилів – веслуємо, певно, зо дві години. Тут популярне у туристів місце, бо поруч Возилівський водоспад. А ще гарна галявина з неймовірними краєвидами та відпочинковою зоною. Кажуть, тут навіть весілля святкують.
Чоловіки прочищають стежку до водоспаду, аби туристам було зручно зайти. Решта озброїлися рукавицями та сміттєвими пакетами, аби позбирати непотріб. Його, якщо чесно, не було багато – зо три великі будівельні мішки. Їх пакуємо на катамарани й веземо далі.
Наталя Гасюк викручує пластмасові корки, збирає їх по землі. Всіх настановляє, аби збирали кришки не лише тут, але й вдома, на роботі. Для чого? А потім із тих корків «Рятувальники для природи» будуть робити лавки й розставляти їх біля відпочинкових зон, зокрема, на тому ж Дністрі.
Далі вже з води слідкуємо, де на березі є сміття. Хтось із рятувальників жартує, що екологічна акція перетворилася на еко-моніторинг, бо ніби чисто.
Кажуть, відколи облагородили відпочинкові зони й поробили альтанки, то туристи таки почали за собою прибирати. Досі був сміттєвий хаос.
Ті, хто живе біля води
Знову неспішний Дністер, приємне похлюпування. З одного й другого боку тебе ніби огортають лісисті пагорби.
Десь з мішка лунає запальна музика. «А, то певно один рибалка знайомий дзвонить, – говорить директор Дністровського регіонального ландшафтного парку Михайло Ковтун. – Він усе питає, як вода. Нехай чекає. Тримаю інтригу».
Понад берег бачимо багато кладок, лавок. То для рибалок. До речі, за словами Михайла Ковтуна, є ідея відновити хатину рибалки. Це така тутешня традиція, яку треба розвивати й популяризувати, вважає він. Заодно така хатина буде гарним прихистком для туристів, де вони зможуть перечекати негоду. Щось, як стаї вівчарів на полонинах.
Хтось зауважує, що на воді багато піни. Ковтун пояснює, що це Дністер так очищується. Що є дві річки в Європі, які мають здатність самоочищуватися – Рейн у Німеччині і наш Дністер. Це явище і досі досліджують німецькі науковці.
Михайло показує чапель на деревах. Каже, тут є білі й сірі. Сіра чапля, до речі, є логотипом Дністровського парку.
«Зустрічав і рудих, але давно не бачив, – говорить Михайло. – Спостерігаємо й кілька чорних лелек. Ще серед особливих мешканців Дністра – бобри. Їх не було тут, може, років з 50. Бобрів винищили ще у 1930-х, через хутро. Також у лісах бачили кілька особин сарни європейської. Маршрути прокладаю від них подалі, аби туристи не тривожили».
Іконка й гори сміття
Минаємо село Набережна Тернопільської області. Михайло Ковтун розповідає, що ця громада просилася до Івано-Франківської області. Збиралися навіть зробити підвісний пішохідний міст через Дністер. Ним діти могли б ходити до школи, бо автобус до них не доїздить, а батьки самі возять малих аж до Коропця. Заодно такий міст був би теж гарною туристичною атракцією.
«Так само говорили про те, аби сполучити дві Хмелеві, – продовжує Михайло. – Одна у Тернопільській області, а друга в Івано-Франківській, аби між ними був пішохідний міст. Бо деякі діти взимку по льоду йдуть до школи, а влітку самі перепливають на плоскодонках».
До речі, попри берег бачимо багато дерев’яних човнів. Вони тут ніби застрягли з якогось минулого. Виглядають страшенно колоритно. Схожі на великі дерев’яні корита.
Цікаво, десь цього тижня з Галича до Незвиська по Дністру буде сплавлятися 18-місний дракар. Довгий вузький дерев’яний човен вікінгів з високо заломленим носом і кормою. Інструктори хочуть побити своєрідний рекорд і показати, що цю відстань можна подолати на човні за десять годин.
«А тут є печера монаха, – показує праворуч Михайло Ковтун. – Колись жив відлюдник, був добрим травником, то до нього часто зверталися за допомогою. Ніхто не мав права жити біля монаха, то люди заснували поселення навпроти – на березі. Нині – це село Монастирок».
Наступну зупинку робимо біля водоспаду Дівочі сльози. З чорними ногами від намулу ліземо на гору. А там вапнякові скелі, порослі зеленню й мохом. Виглядають, як живі. Дуже гарно, але чомусь хочеться швидко забратися звідти.
Далі причалюємо у селі Підвербці, бо на березі страшенно багато сміття. Серед альтанок порозкидані пляшки, обгортки, скло, пластик, бляшанки. Дуже брудно. А найзасміченіше – біля альтанки, де на стіні прибита іконка.
За 30 хвилин усі дружно визбирали весь непотріб й попакували у мішки. Їх було з добрий десяток.
«А якби хтось один отак чи двоє вас побачило, скільки тут сміття, що б ви робили? А нічого. Махнули б рукою, мовляв, а воно нам треба? – каже інструктор Олександр Паша. – А так нас 20 стали разом та й повизбирали все. От, що значить, об’єднуватися».
Тож гірські рятувальники чекають волонтерів і небайдужих, які хочуть долучитися до проєкту фінансово, ідеями, руками. Слідкуйте за їхньою сторінкою у Facebook і не смітіть.
