Західні Ґорґани – від Яйка до Ґорґану Ілемських

Маршрут: с. Мислівка – полонина Мшана – г. Яйко Ілемське (1679 м.) – пол. Солотвинка – г. Молода (1724 м.) – ботанічний заказник Яйківський – г. Ґорґан Ілемський (1586 м.) – пол. Німецька – с. Мислівка

Рівень: не складний, не вимагає спеціальної фізичної підготовки. Єдине, треба зважати на ґреготах – нагромадженнях кам’яних розсипищ, особливо в дощ чи сніг. 

Протяжність маршруту: 50 км.

Тривалість: 4 дні.

Вода: джерел та потічків є досить, з собою великого запасу нести не потрібно.

Дрова: сушняку багато. Користуйся старими костровищами і прибери за собою. Дякую!

Маркування: маршрути промарковані добре. Місцями тре пильнувати, особливо в негоду, оскільки деякі стежки пролягають по ґреготах,- і знакування “губиться”. Помагають кам’яні тури – пірамідки, викладені з того ж каміння. Ми, по давній добрій традиції, проходячи повз кожен, докладали ще й по свому камінцю. Але май на увазі, в сніжну пору маркування просто не видно. Вважай на немаркованій стежці – вона може просто… щезнути. Але про це нижче.

Якщо їхати зі сторони міста Долини, перед селом Мислівка дорога роздвоюється – головна робить поворот вправо, а тобі потрібно лівіше-прямо – до турбаз. Їдемо до закінчення асфальту, там у місцевих ґаздів лишаємо пепєлац, хапаємо заплічники та в сутінках поспішаємо на знаковане на карті місце ночівлі.

Доходимо до моста при світлі ліхтариків, по карті за мостом маркований синім маршрут повертає різко вправо, ми ж в темноті та по інерції йдемо прямо по дорозі. Ночуємо в лісі. Дощ.

Вранці спам”ятались, швидко знайшли маркування та пішли вірно. Шлях вздовж потоку, з легким підйомом. Коли маршрут звертає від потоку в ліс, починається крутіший підйом, який виводить на марковану чорним стежку, а та – на невелику полонину Мшану. Трохи вище неї починається казковий ліс – все поросле мохом,- нагадує сцени з фільмів “Володар кілець” чи “Виживший”.

Вийшли на хребет під Яйком (як звучить)). Легкий град змінюється лапатим снігом – ляпота!) 

Сніжок змінюється мрякою та затягує низькою хмарністю – так і підкорюємо вершину(( Йти складно вниз – каміння слизьке, туман, згубили маркування, збились з маршруту.

Траверснули під г. Укерня, під нею ж і заночували на одній з невеликих полонин. Полонини достатньо заболочені, знайти рівне сухе місце непросто. На траверсі перетнули 6 джерел та потічків.

Небезпека немаркованих стежок – вони губляться на полонинах та галявинах. І наша зробила різкий поворот на 120 градусів на одній з галявин,- і ми її згубили. По карті – має бути, GPS каже – десь той-во, ми тратимо 18 хвилин та метрів 20 висоти – та врешті решт знаходимо та знову підіймаємось вгору. 

Через ліс спускаємось до полонини Солотвинка, яка добре підходить під ночівлі. Підказка: йди навпростець через полонину, підіймись через невеликий порослий лісок,- і вийдеш на продовження полонини. Знову навпростець – і ти біля маркованого роздоріжжя. Ми повертаємо ліворуч – жовто-червоним маркуванням.

Вершину Молоду проскакуємо чи то в хмарі, чи в тумані – ґреготи, троха снігу.

Спускаємось не дуже довго,- звертаємо на немарковану стежку – прямо до ботанічного заказника Яйківський. До речі, навколо гори Яйко Перегінське прокладена “зелена” екостежка – ознайомлення з місцевою екосистемою. Але вважай, бо там водиться вуйко карпатський, вовк, рись, кіт лісовий, куниця, глухарі, шишкарі ялинові, горіхівка (звучить як настоянка)), омелюх, сарна…

Нас зустрічають ворота – з таких в голівудських фільмах починаються останні хвилини життя заблудших… Але тут все навпаки – після гарячого обіду в притулку настрій пішов вгору, ноги обсохли… До речі, чудове місце для ночівлі – чисто, затишно,- дві кімнати, одна з металевою пічкою. Видно, що не одне товариство тут Новий рік святкувало)) З туристичним звичаєм, залишили трішки корисного, та з гарним настроєм стартанули далі.

Від воріт заказника пішли урвищем по немаркованій стежці вздовж потіка, що вивів нас на річку Росохан. Дика стежка – буреломи, завали – видко тіко ми та вуйко по ній ходит. Але ліс навправду правдивий – відчувається що ти в Ґорґанах – повалені дерева, мохи, непролазні хащі, буреломи. КРА-СО-ТА!

Декілька разів перейшли ріку – то по колодах, то по камінню. Вийшли до чотирьох хат – о, гадаємо, переночуємо. А от і ні – понищено, вікна побиті, сміття… Фу, гидко, – видно одразу, що лісоруби ночують. Що в лісі після себе залишають, що тут… Яка разюча відмінність із туристичним притулком. Заночували далі в лісі.

Вранці пішли дорогою вверх по течії потоку Мшана. Дорога періодично перетворювалась в ріку, а навколо – пеньки…  

Нарешті потік звернув майже на 90 градусів в урочище, та почався ліс. Та ще й який! Все краще двох попередніх днів зібралось в одному – дикість, недоторканість, буяння свіжої зелені…. Стежкою стало русло потоку)) Цей відрізок – навправду одне з найкращих вражень за 4-ри дні.

Вийшли до червоно-жовтого маршруту, по якому вперлись в стежку, марковану чорним. По ній піднялись до Ґорґану Ілемського. Перед вершиною стоїть мертвий ліс – стовбури майже без гілок та зовсім без зелені – моторошненько. В такому якраз орки водяться. Ні, наші гуцульські орки – там нижче залишились. Що стало причиною всихання – невідомо. Але сушняк змінився живим, а він – ґреготом, жерепом, ялівцем. Нарешті виглянуло сонце – і ми за три дні змогли поспостерігати за краєвидами. Але не надовго – вершину затягло хмарами. 

На вершині – пам’ятна табличка двом альпіністам, що загинули на Кавказі. Один з нашої трійки якраз приймав участь в тих рятувальних роботах, на жаль, вже щоб витягти тіла… Молоді хлопці…

Погода пробила вікно – і зловили класні види: сонце, фактурні хмари і гори. Гори, гори…

Маркованою жовтим стежкою рушили донизу – до Німецької полонини (цікаво, чому така назва). Одразу ж за нею на підйомі вирішуємо траверсувати, щоб обійти вершини Пустошаки Великий і Малий та зекономити час. Ага, чекай…

Немаркована стежка, яка чітко бігла поміж дерев та по карті, біля джерела якось той… загубилася. Ну,- подумали,- зара найдемо… Ага… Буреломи, завали, буреломи… Не йдеш а крякчеш. Купа посліду сарни – видно, дичини багато. Завали, буреломи, завали… Через півтори години цього марафону, після декількох звірок з картою та GPS,- нє, ну точно на стежці, вирішили дертись вгору, до хребта на маркований маршрут. Пустошаки на коня ще добавили хащів та 42 градуси крутизни,- і ось ми на хребті. Зекономили час називається))

Почався затяжний спуск, який вивів нас до самої Мислівки. Потомлені, але задоволені, ми о 21-30 рушили домів.

До речі, я раджу тобі йти саме у зворотній послідовності – від Ґорґану через Молоду до Яйка – так спуск набагато легший.